|
Бібліотечний урок
Подорож у Країну Книголяндію
Мета уроку: дати учням загальні відомості про книжку як історичну пам’ятку людства; ознайомити з основними історичними етапами створення книги, допомогти учням зорієнтуватися у книжковому світі; навчити користуватися додатковою літературою і каталогом; сприяти відвідуванню школярами бібліотек, залучати їх до книг, формувати вдумливого та уважного читача.
Обладнання: ілюстрації до художніх творів; куточок, присвячений українській духовності; виставка книг з історії книгодрукування, про книги та читання.
Хід уроку
Вступне слово вчителя. Дорогі учні! Сьогодні в нас бібліотечний урок і водночас своєрідне свято бібліотекаря. Ми будемо проводити його у формі гри (уявної мандрівки) за такою темою: «Подорож к країну Книголяндію», а епіграфом послужать слова древнього мудреця Цицерона: «Дім, в якому немає книг, подібний тіла, позбутого душі». І це - дійсно так, бо книга - святиня, без якої немислиме життя людини, без книги воно стає сірим, одноманітним і буденним. Тому з книгами ми йдемо по життю, з ними почуваємо себе впевненішими і мудрішими.
Сьогоднішня мандрівка ставить перед нами та мету: дізнатися про перші книжки, навчитися орієнтуватися в книжковому світі. Допоможе нам у цьому виставка книг про книги та читання.
Перша зупинка «Книги - діти розуму» (Джонатан Свіфт).
Ми дізнаємося про те, як книга прийшла до людей і яке вона має значення для розвитку людства. Почну з висловлювань про книгу:
(«Повість минулих літ»);
Хто в ній пірне аж до дна,
Той, хоч і труда мав досить,
Дивнії перла виносить.
(І. Франко)
А тепер наша творча група запропонує вашій увазі вірші про книгу Дмитра Павличка та Марини Цвєтаєвої:
Вірш Дмитра Павличка
У книги люди, наче бджоли в соти,
 Знесли духовний, чародійний мед.
Сліпцеві очі ним потри, і вмить,
Побачить сонце й голубі висоти,
Відчує мислі найстрімкіший лет,
Збагне людські страждання і турботи,
Поможе іншим темряву збороти,
Рвучи з очей пов’язку чорних лент!
Благословенна та ясна година,
Коли буквар до рук бере дитина,
Коли читає «Кобзаря» юнак,
Коли Франка «огромнії сонати»
Підносять дух, коли говорить Гете,
Шекспір, Міцкевич, Лєрмонтов, Бальзак.
Вірш Цвєтаєвої «Книги в красном переплете»
Из роя детского житья
 Вы мне привет прощальный шлете,
Не изменившие друзья
В потертом красном переплете.
Чуть легкий выучен урок,
Бегу тотчас же к вам, бывало.
«Уж поздно!!» - «Мама, десять строк!»
Но, к счастью, мама забывала.
Дрожат на люстрах огоньки...
Как хорошо за книгой дома!
Под Грига, Шумана, Кюи
Я.узнавала судьбы Тома...
Темнеет... В воздухе свежо...
Том в счастье с Бекки полон веры.
Вот с факелом индеец джо
Блуждает в сумраках пещеры...
Кладбище... Вещий крик совы...
(Мне страшно!) Вот летит чрез кочки
Приемыш чопорной вдовы,
Как Диоген, живущий в бочке.
Светлеет солнца тронный зал,
Над стройным мальчиком - корона...
Вдруг - нищий! Боже! Он сказал:
«Позвольте, я наследник трона!»
Ушел во тьму, кто в ней возник.
Британии печальны судьбы...
О, почему средь красных книг
Опять за лампой не уснуть бы?
О золотые времена,
Где взор смелей и сердце чище!
О золотые имена:
Гек Финн, Том Сойер, Принц и Нищий
Учитель. Я хочу звернутися до вас, учні, з таким запитанням: «Чому Свіфт казав, що «Книги – це діти розуму?» .Як ви розумієте цей вислів? Поясніть його, використовуючи цитати з прочитаних віршів.
Думаю, що цікавою і корисною буде для нас інформація, яку підготувала творча група на тему «Як книга прийшла до людей».
-
учень. Давним-давно на землі книжок не існувало, бо люди ще не вміли їх робити. Але потреба записувати, передавати іншим якісь відомості, досвід, знання виникла у людей дуже давно. Тож «сторінками»найдавніших книжок стали стіни печер, каміння, сокири вояцькі щити. Писали на всьому й абичим. Бо ж не було тоді ані паперу, ані олівців, не знали люди і літер - їх замінювали малюнки.
-
учень. Згодом винайшли перші абетки, додумалися писати на глиняних табличках, потім їх сушили і випалювали на вогні. Та хіба на таких сторінках-цеглинах багато напишеш? До того ж ці книжки були важкі та незугарні! Коли, скажімо, якийсь учений збирався в дорогу і брав із собою дві-три такі «книги», йому потрібен був віз.
-
 учень. У далекій Африці, на берегах повноводних річок, простягнулися нескінченні зарості болотяної рослини — папірусу. Люди використовували його на будівництві. Якось один чоловік лагодив хату. Розрізав стеблину папірусу, витяг волокнисту серцевину, поклав на осонні. Через деякий час він побачив, що волокна перетворилися на сухі вузенькі стрічки.
-
учень. Ще більше здивувався чоловік, побачивши , що стрічки добре вбирають фарбу. Значить на папірусі можна писати! Відтоді з'явилися книжки, а краще сказати - сувої з папірусу. Писати на сухих стеблах папірусу було зручно, але через кілька років такі «книги» ламались і розсипалися.
-
 учень. Цар Пергамського царства Ємен I вирішив створити бібліотеку, яка б перевершила Олександрійську. Про це дізнались єгипетські фараони і заборонили вивозити папірус до Пергамського царства. І тоді Пергамі знайшли інший матеріал для письма. Вироблявся він зі шкіри телят і ягнят. Цей тонкий і надзвичайно міцний матеріал називали пергамент. Великий аркуш пергаменту згинали у вигляді зошитів зшивали й утворювалася книга, подібна до сучасної.
-
учень. Декілька пергаментних книг, створених у Київській Русі, збереглися й донині. Однією з них є «Остромирове Євангеліє».
Крім пергаменту, на Русі писали ще й на корі звичайної берези – бересті. З історії ви добре знаєте про берестяні грамоти.
 Учитель. Отже, ми дізналися про такі матеріали для письма, як глиняні таблички, папірус, пергамент, береста. А де ж почали застосовувати для письма папір і де вперше його було виготовлено?
1 учень. Справжній папір, на якому пишуть сьогодні, навчилися робити 2 тисячі років тому у Китаї. Тоді і почали писати книги, бо перші книги були рукописними, й одну книжку бувало переписували декілька років. Китайці довго тримали в секреті виготовлення паперу. За розголошення секрету його виготовлення майстра чекала смертна кара.
2 учень. І лише у XIII ст. навчилися виготовляти папір у країнах Європи. Та з винайденням паперу робити книжки було ще дуже важко. Адже їх писали від руки спеціально навчені майстри – переписувачі. Вони писали уставом, на півуставом та скорописом, тобто красивими літерами з елементами прикрашання та звичайними, без прикрас, літерами.
 3 учень. Така робота тривала місяцями, роками, а то й десятиріччями. Потім книгу «одягали» в оправу, оздоблену сріблом, золотом, дорогоцінними каміннями. Оправи закривали застібками, деякі зачиняли на замок. Коштували книжки дуже дорого.
4 учень. Так минали роки, а попит на книжки зростав і люди почали думати над тим, як пришвидшити і спростити процес виготовлення книги. І придумали: спочатку текст вирізали на дошці, а потім отримували відбиток. 1447 року німець Йоганн Гуттенберг виготовив окремі букви, відливши їх із металу.
5 учень. Відтоді друкарні з’являються в різних містах і країнах. Відомий білоруський просвітитель і перекладач Франциск Скорина організовує друкування книжок у Празі і Вільнюсі. 19 квітня 1563 року чудові майстри Іван Федоров і Петро Мстиславець у Москві почали складання першої датованої  російської друкованої книги – «Апостол».
6 учень. Першим букварем, виданим в Україні, був «Буквар» («Азбука»), надрукований у 1574 році у Львові Іваном Федоровим. Книжка складалася з абетки, складів, зразків відмінювання і короткої читанки. Це був перший друкований підручник у східних слов’ян, який знайдено в Римі1927 року. Зберігається в бібліотеці Гарвардського університету в США.
Учитель. Сьогодні на наш урок ми запросили « Її Величність Книгу».
 «Книга» повідомить цікаву інформацію про себе.
Книга. З певністю можна сказати, що за часів Київської Русі книжка була у великій пошані. Так в одній з них читаємо: «Ум без книг, як птиця без крил. Як і вона злетіти не може, так і ум не домислиться досконалого розуму без книг». Для того, щоб виготовити одну копію рукописної книжки, необхідно було працювати не один день і не один місяць. Тому переписувачі й раділи, закінчивши роботу. І частенько залишали на згадку таку приписку: «Як радіє заєць, вирвавшись із тенет, а птах — із сіті, а боржник – од лихваря, а холоп — від господаря, так само радіє переписувач , закінчивши книгу, дописавши останню сторінку».
У Давній Русі переписувачі книг вигадливо прикрашали рукописні сторінки. Вони виділяли першу літеру рядка і надавали їй незвичайної форми та яскраво розфарбовували. Ось чому ми кажемо: «З червоного рядка».
Учитель. Наступна зупинка «У гості до книжкового дому»
Щоб ви отримали краще уявлення про бібліотеку, до нас прибула гостя, бібліотекар школи. Запрошуємо її до слова.
Бібліотекар. Слово «бібліотека» — грецького походження, а перекладається так: «бібліо» — книга, «тека» — зберігання. Отож, це місце, де зберігаються книги.
 Бібліотеки мають свої давні історії. В Стародавньому Єгипті бібліотеки мали дуже гарну назву: «Аптека душі» або «Притулок мудрості», або «Будинок життя», але користуватися ними могли тільки багаті знатні люди, фараони та жерці храмів. Для простого люду вхід до бібліотеки був закритий.
Були бібліотеки і в Передній Азії ще в VII-VI тисячолітті до н.е. Археологи при розкопках знайшли залишки палаців, в одному з яких була бібліотека, яка налічувала 30 тис. книг. Всі вони згоріли, тому що були зроблені з глини.
 У нас на Батьківщині, ще за часів Київської Русі, книга була у великій пошані. Відомий школярам з історії київський князь Володимир Святославович (жив він тисячу років тому) відкривав школи, спеціальні майстерні, де переписували, розмножували книги. А в часи князювання .Ярослава Мудрого в Києві при Софійському соборі засновується перша у Київській Русі бібліотека.
Сиділи переписувачі в соборі, переписували книги, перекладали з інших мов. Потім з Києва книги потрапляли до інших міст. Варто нагадати, що коштували тоді книги дуже дорого, виготовлялися вони з пергаменту. А ще ж палітурка! Її оздоблювали коштовним камінням, золотом, сріблом. Тому не дивно, що до полиці книги частенько прикріплювали ланцюгом.
З «Повісті минулих літ» — нашого славного літопису — ми дізнаємось про таке: «Любив Ярослав книги, читав їх часто: і вдень, і вночі. І зібрав скорописців багато, і перекладали вони з грецького на слов'янське письмо. Написали книг вони велику силу, ними повчаються віруючі люди і тішаться плодами глибокої мудрості. Начебто один хтось зорав землю, а другий посіяв, а інші жнуть і споживають багату поживу...
Велика бо користь від навчання книжного. Книги - мов ріки, які наповнюють собою увесь світ; це — джерело мудрості, в книгах — бездонна глибина, ми ними втішаємося в печалі, вони — узда для тіла й душі, в книгах — світило мудрості... ,.. якщо старанно пошукати в книгах мудрості, то знайдеш велику втіху і користь для своєї душі».
На жаль, книги з бібліотеки Ярослава Мудрого не дійшли до нас. Після захоплення Києва ханом Батиєм у 1240 році доля їх невідома. Є припущення про те, що кияни надійно заховали від ворогів цей безцінний скарб. Де саме? Поки що невідомо. Може, комусь із наших читачів поталанить: виросте, вивчиться і знайде книгозбірню, свідчення віків про давню культуру наших предків.
Про бібліотеку, засновану в далекому XI столітті, нам нагадує пам'ятний знак, установлений на території заповідника «Софійський музей». На камені зображено Ярослава з книжкою в руках і викарбовано рядки з літопису: «Року 6545 (1037) Ярослав цей, син Володимира, засіяв книжними словами серця вірних людей. Велика ж бо користь людині від учення книжного».
Учитель. Зараз ми послухаємо повідомлення, пов'язані з бібліотекою, під рубрикою «Це цікаво». І знову це зробить творча група.
1 учень. У Давній Русі книги складались у короби. Так вони краще зберігались. У далекому минулому книги зберігалися під монастирськими склепіннями, прикуті ланцюгами.
2 учень. Забудькуваті читачі були в усі часи. Так у 1975 році в одну із англійських бібліотек була повернена книжка «Вчись в'язати та вишивати», читачка так захопилася нею, що протримала її 43 роки.
3 учень. Рекорд неуважності був зафіксований у бібліотеці Кембріджського університету, куди книга була повернена через триста років! Отож, дійсно, краще пізно, ніж ніколи!
Учитель. Відомий російський класик Л.Толстой радив: «Читати все не варто, читати потрібно лише те, що відповідає на запитання, які виникають». Тому знову ми звертаємося до бібліотекаря, який нам допоможе зорієнтуватись у книжковому світі, навчить вибирати необхідну і цікаву книгу.
 Бібліотекар. Важливо знати, що всередині книги, крім сторінок тексту, є титул, а в окремих випадках і шмуцтитул, і фронтиспіс. На титулі (титульній сторінці) вміщують назву книги, прізвище автора, художника, назву видавництва, місце і рік видання, вказують, для кого вона призначена. Титул є також першою сторінкою книги. На звороті титулу друкують анотацію — короткий зміст книги. Шмуцтитул - окремий аркуш у книзі з назвою частини або розділу. Інколи шмуцтитул розміщують у верхній частині першої сторінки тексту даного розділу (частини).
Фронтиспіс — це малюнок, розташований поруч з титулом, на лівій сторінці. Він відображає характер всієї книги, або є ілюстрацією до найважливішого епізоду. Це може бути також і портрет автора або головного героя твору.
Є в книзі й вихідні дані. Це паспорт книги. Тут можна знайти ім'я та по батькові автора, його прізвище, прізвища видавничих працівників, які доклали; рук і вміння до створення книги (редактор, художній редактор, технічний редактор, коректор, відповідальний за випуск). Тут знайдемо, коли книжку здано до набору в друкарню і коли її почали друкувати, який її формат, тираж та ціна, а також - адреса поліграфічного підприємства, де виготовляли книгу.
Анотація до книги, зазвичай, розміщується на звороті титулу і слугує для попереднього ознайомлення читачів зі змістом книги. Іноді в анотації містяться елементи оцінки книги та короткі відомості про її автора. Таким чином, анотація — це один із важливих компонентів довідкового апарату книги.
Часто наприкінці книги можна знайти бібліографію. Це список книжок та статей на тему, що розглядається, або покажчик використаної літератури. За літературою, вказаною у бібліографії, можна більш докладно розглянути питання, що цікавлять читача.
Каталог — це складений у певній послідовності перелік книг. Це своєрідне «серце» кожної бібліотеки. Саме завдяки каталогам можна швидко дізнатися, чи є необхідна книга в бібліотеці. Для того, щоб легко було знайти потрібну книгу, існують різні види каталогів. Наприклад, алфавітний, в якому відомості про книги розміщені в алфавітному порядку; систематичний — де відомості про книги систематизовані за якимись ознаками.
 Учитель. Завершує нашу мандрівку зупинка «У шафі в мене - скарби століть...» (Давид Кугультинов), або «Твоя домашня бібліотека». Бібліотекар розповість про умови зберігання книг у домашній бібліотеці.
Бібліотекар. Важливо знати, що книги у домашніх шафах краще ставити не абияк, а у певному порядку. Окремо — художні (вірші, казки, оповідання, повісті), окремо — науково-пізнавальні (про природу, техніку, науку тощо). У кожному з цих підрозділів зручно ставити книжки за абеткою; добре, коли бібліотека різноманітна за своїм характером, тому зручно, коли під рукою будуть і словники, і збірки прислів'їв та приказок. Необхідно берегти книги, тримати їх у гарному стані. При користуванні не слід робити поміток на її полях, загинати сторінки. Книжка від цього псується. Не варто вкладати між сторінок зайві предмети, треба пам'ятати, що пил і волога — запеклі вороги книги. Згубно діє на книжку і пряме сонячне проміння, від цього книги вицвітають, а також руйнується папір. На поличці книжки мають стояти вільно. Між верхніми обрізами книжок і верхньою поличкою слід залишити вільне місце для проникнення повітря.
Учитель (робить підсумок уроку). Мандрівка наша закінчена. Дякую всім за участь у ній і висловлюю сподівання, що від сьогоднішнього дня ви ще більше будете любити книгу, яка є джерелом знань, бо тільки знання є нашим порятунком, вони можуть зробити нас духовно сильними, чесними, розумними людьми, які здатні щиро любити людину, поважати її працю і сердечно любуватися прекрасними плодами її безперервної великої творчості.
Бажаю успіхів вам на цій стежині пізнання!
Библиотечный урок «Старая-старая книжка»
Форма проведения: путешествие в прошлое
Цели урока:
- Познакомить детей с историей письменности: узелковым письмом и рисунчатым, клинописью; с первыми письменными материалами: папирусом, берестой и бумагой, с историей книгопечатания: переплётом, с рукописными и печатными книгами, типографией;
- Учить видеть в современной жизни знаковые символы прошлого;
- Развивать у детей мыслительную активность, умение рассуждать;
- Способствовать развитию у детей творческого воображения, внимания, логического мышления, смекалки;
- Формировать бережное отношение к книгам
Методы и приёмы: наглядность, чтение рисунчатого письма, рассматривание старинной книги, использование загадок, листов активности
Оборудование: старинные книги, странички с рисунчатым письмом, узелковое письмо, клинопись, таблички для письма, папирус, береста, часть осиного гнезда, церковно-славянские буквы, перо, печатная бумага, фломастеры, листы активности
Ход занятия
- Ребята, я хочу загадать вам интересную загадку.
Не сеялки, а добро сеют,
Не хлеб, а досыта кормят,
Без рук, а всё умеют,
Без ног, а по дорогам водят.
- Это книга. Объясните, как вы понимаете смысл этой загадки. Сегодняшнее наше занятие будет посвящено книгам, но не таким, которые вы читаете, а старинным, редким книгам, что появились на свет давным-давно, много тысяч лет назад.
- А как вы думаете, какие были первые книги, из чего они были сделаны? Пофантазируйте. (Варианты ответов ребят.)
- В разные времена люди по-разному передавали друг другу опыт и знания. Первая в истории человечества книга – книга наскальных изображений.
Однажды первобытный человек сидел в пещере и ёжился от холода. Надо было бы развести огонь, но он забыл набрать сучьев для костра. Это постоянная забывчивость! Сколько она приносила хлопот. Надо было бы завязать узелок на память…
Первым шагом к современному письму было использование предметов, которые не передавали мысль, а напоминали о ней, например узелки на память. В зависимости от окраски и порядка, в котором они были завязаны, индейцы, например, определяли, о чём идее речь. Так, жёлтая краска означала золото, белая – серебро, красная – войну. Бечёвки, на которых
завязывали узелки, тоже были не одинаковыми: одни потолще, другие потоньше, одни длиннее, другие короче.
Такое письмо называется… узелковым.
(Ребята разбиваются на 2 команды, шлют друг другу узелковые письма, написанные на верёвочках, читают их)
- А как ещё люди могли передавать друг другу сообщения? (Варианты ответов ребят.)
- Можно было использовать для этого картинки.
Давайте представим, что вы учёные, которые обнаружили скалу с рисунками. Древний художник выбил на камне вот что: лодка с гребцами, на ней серп-месяц и три кружочка солнца, а пониже – пронзённые стрелами олени и дикие гуси.
- Подумайте, что могут означать эти рисунки. (Варианты ответов ребят.) «Это письмо можно прочесть так: Мы плыли на лодке один месяц и три дня. Нашли место, богатое дичью. Добыли много оленей и гусей. Плывите за нами!»
- Как вы думаете, в чём недостаток такого письма?
Вы знаете, ребята, а ведь и в наши дни пользуются похожим рисунчатым письмом. Как вы думаете, где? (Варианты ответов ребят.)
· На улице часто можно увидеть картинку-знак. Водитель увидит знак и сразу поймёт: рядом школа, дети, значит, надо быть особо внимательным и осторожным.
· Другое письмо-картинка – предупреждающий знак. Его рисуют на ящиках. Оно говорит: «Груз боится сырости»
Так что же выходит, ребята, письмами-картинками можно рассказывать всё на свете? Конечно, нет. Вот попробуйте, изобразить рисунками: (кончил дело - гуляй смело).
Здесь одними рисунками не обойтись. Необходимы слова. А для слов нужны буквы и они появились. Правда, не совсем обычные буквы – рисунки. Нарисуют, к примеру, льва. Это слово начинается с «Л», значит, читали букву «Л». Нарисуют дерево – читай «Д».
- У меня, ребята, тоже есть слово, написанное рисунками, давайте попробуем его прочитать.
(Читают слово (книга), зашифрованное в ребус)
- Книги в разные времена и в разных странах писали на различных материалах. Давайте перенёсёмся с вами, ребята, в прекрасную древнюю страну «Месопотамию». Книги там были сделаны из глины. Шумеры один из месопотамских народов – первыми создали школы. Учёба в школах начиналась с разминания глины. Как вы думаете, почему? Оказывается, из сырой глины маленькие гладенькие таблички были для ребят неплохим развлечением. Затем, на ещё мягких табличках деревянная палочкой писали текст. Первая письменность была в виде рисунков, картинок. Позднее появились знаки, обозначающие эти рисунки,- обозначающие клинопись. Клинописных табличек было в Месопотамии так много, что из них составляли огромные библиотеки. Давайте и мы с вами попробуем на табличках написать свои имена.
- Но не думайте, ребята, что древние книги были только в виде глиняных табличек. Писались книги и на папирусах. Папирус, ребята,
травянистое растение, тростник. Особым образом обрабатывая тростник, получают такую бумагу, которая сворачивалась в большие свитки. Их тоже называли папирусом. Папирус очень хрупкий. Это неудобно, а как вы думаете почему? (Мялся, рассыпался.) можно ли было на нём писать с двух сторон? Конечно же, нет.
Тогда люди нашли новый материал. Они стали писать на пергаменте – это тонкая, как плёнка, недубленая специально обработанная кожа. Изготовляли его недалеко от Пергам, вот откуда это название. Пергамент, в отличие от папируса, не трескался, он был очень прочен, его можно сгибать, использовать обе его стороны. Это особенность способствовала появлению новой формы книги. А ещё люди писали на бересте.
- Что такое береста? (Варианты ответов ребят.)
- Правильно, это верхний слой коры берёзы.
Посмотрите, ребята, что она собой представляет. Скажите, чем на ней писали? Царапали каким-нибудь острым предметом.
Учёные, производя раскопки в г. Новгороде, нашли множество берестяных писем – грамот, сохранившихся с далёких времён. Их отправляли друг другу древние новгородцы, а новгородская земля сберегла их до наших дней.
Теперь во всём мире книги печатают на бумаге.
- Как вы думаете, из чего сначала сделали бумагу? Её делали из тряпок. Тряпки долго варили в котле, пока они не превращались в жидкую массу, которую заливали в специальную раму с частой сеткой. Так получились бумажные листы.
- Посмотрите, что у меня в руках, на что это похоже?
Да, действительно, это часть осинового гнезда – ячейки, в которые осы откладывают свои личинки. Посмотрите внимательно, из чего они сделаны. Да, из бумаги. Именно оса подсказала людям новый способ изготовления бумаги.
Сидели как-то в саду два директора бумажных фабрик, и вдруг они заметили, что по деревянному забору ползают осы, а за ними остаются светлые полосы. И стали люди за осами наблюдать. А осы тем временем работали. Они своими челюстями собирали верхний слой древесины, тщательно пережёвывали его, смешивая со слюной капельку за капелькой, расстилали эту массу, делая себе гнездо. Когда масса высохла, получился тонкий слой бумаги. Два директора, посмотрев на это, стали делать бумагу по тому же принципу. Сначала древесина сильно размельчалась, потом опилки перемешивались с химикатами и, чтобы всё это быстро сохло, промокались специальными фильтрами и сушились. Так и был изобретён новый способ получения бумаги, подсмотренный у ос.
- Ребята, скажите пожалуйста, а как называется у книжки рубашка, которая бережёт странички, чтобы они не порвались, не испачкались? (Варианты ответов ребят.)
- Правильно, обложка. А прочная и жёсткая крышка из картона, или кожи, или плотной бумаги, называется … переплёт. У ваших книжек обложки из чего сделаны?
- Раньше, давным-давно, в средние века, переплетённые книжки изготавливались из деревянных досок, которые обтягивали кожей или тканью. Некоторые из них были даже с застёжками.
Иногда переплёты оковывали золотом или серебром, украшали драгоценными камнями. Такие металлические переплёты называли окладами.
На Руси книги появились давно, так давно, что самые первые их них до нас не дошли. Они погибли во время разных войн, пожаров и наводнений, а иногда и по вине людей. Книгу на Руси издавна любили и почитали. Великая бывает польза от ученья книжного, кто грамоте горазд – тому не пропасть, - вот так говорили про книги.
- Скажите, а что находится на страницах книг? (Варианты ответов ребят)
- Правильно, буквы.
Наши самые обыкновенные буквы – это картинки, только очень сильно изменённые. Кто поверит, что буква «А» - претерпевший множество изменений рисунок рогатой головы быка, «Г» - угол, «Е» - вскидывающий обе руки человек, «М» - морская волна, «О» - человеческий глаз, «Р» - голова лошади.
Прежде чем попасть в наши буквари, буквы долго путешествовали из страны в страну, из века в век, претерпели много всяких изменений. Всего только 1000 лет назад буквы добрались до Руси. Русские люди дали им свои названия, похожие на названия, пришедшие из далёких стран. Так, буква, которую мы называем «А”»- стала «Аз», «Б» - «Буки», «В» - «Веди», «Г» - «Глаголь»… из древнего названия первых букв нашей «Аз» и «Буки» получилось хорошо знакомое всем слово «Азбука». Конечно, азбука к нам не сама пришла. Тому, что азбука появилась на Руси, мы обязаны двум монахам, которые пришли из Византии, Кириллу и Мефодию. Поэтому древнерусская письменность и называется кириллицей. Два брата-монаха сами составили алфавит для славян и научили их писать и читать по нему. За долгие годы, что прошли с тех пор, начертания букв очень изменились, а некоторые из них и просто исчезли из наших книг. Изменился и смысл слов, составленных из старославянских букв. И сейчас не так-то легко прочесть и понять текст, написанный старославянской азбукой. Давайте, ребята, сейчас попробуем прочитать несколько слов, которые написаны такими старинными буквами.
(Желающие пробуют читать по старославянской книге)
- Как видите, ребята, не так это просто. Этому надо специально учиться
Первые книги были рукописные, не такие как сейчас. А что значит рукописные? Их писали в ручную, знающие грамоту люди – писцы. Это были обычные церковные служители приступая к работе, песец брал стопку листов и тщательно расчерчивал их параллельными линиями.
- Как вы думаете, что было основным инструментом писца? Отгадайте: 2 грамоты не знаю, а весь век пишу? (Отгадка). Правильно, перо. Для письма использовались сначала гусиные перья. Перо сначала нужно было расщепить и заточить. Делали это небольшим ножичком, который с тех пор называется перочинным.
А писалась рукопись чернилами. Первые чернила делали из дубовых орешков. Посмотрите, что они собой представляют. Заголовки или первые буквы песец писал красной краской или растворённым золотом, которое приготавливали из золотого порошка, растворённого с рыбьим клеем.
Теперь, наверное, ребята, вы понимаете, откуда пошло выражение «писать с красной строки». Рук
| |
